Велосипед Старт-Шосе 1980 – жива легенда, адаптація до міста

Практичність і раціональність замість понтів і міфів – прудкий незнищенний велосипед за 2000 гривень

Home

Насправді, велосипед без мотивації – ніщо! На початку велосипед і сам може бути мотивацією для активнішого способу життя. Але ненадовго. А от якщо їздиш регулярно на роботу чи навчання – це вже серйозна мотивація. Якщо їздиш на закупи чи в аптеку, знайшовши чи замовивши в інтернеті дешевші варіанти та склавши маршрут – це працює реально! Економиш час, гроші на транспорт, витрачаєш на товари десь на 10% менше, це – справжня мотивація, яка працює! Не повірите, але з річним пробігом 2500 км я лише 1-2 рази виїжджав просто на покатушки. Як на мене, це тупо і нудно як велотренажер.

Легенда ХВЗ Старт-Шосе 1980, майже антикваріат, ще бігає по 2500 км на рік

Старт-Шосе ХВЗ олімпійський 1980 року випуску ще живий і досить жвавий у 2020

Ненавидиш корки, очікування громадського транспорту та пасажирів, але мусиш їздити щодня? Чудово! Не треба багато грошей та брендового заліза. Практично і корисно – швидкий та легкий велосипед для міста задешево, десь 2000 гривень. Можна взяти б/в 10-швидкісний шосейник з Німеччини, Франції, Італії, Нідерландів з металевими крилами, динамкою, ліхтарями та багажником. Буде трохи важче, але зручніше і трішки дорожче. А можна погратися зі старим спортивним залізом від ХВЗ, воно ще послужить!

Молодь ставиться до секонд-хенду як до злиднів. Так, від гарного життя людина туди не піде. Бо ніколи, треба заробляти гроші, непрестижно. Але подивіться з іншого боку, екологічного – це зменшення навантаження на планету. Річ вже зроблена, ресурси на її виготовлення витрачені, вона може працювати і виконувати свою функцію БЕЗ ДОДАТКОВОГО ВИСНАЖЕННЯ середовища ще довгі роки. Бо раніше речі робили на совість, heavy duty. Зараз так вже не роблять. Навіть у брендові речі навмисно закладається конструктивно чи маркетингово, щоб людина не користувалась річчю довго, викинула і купила нове. З точки зору екології це – злочин. Я не хочу бути співучасником злочину. Ніколи не беру в супермаркеті пакети на касі, бо маю при собі наплічник або торбу.

Міф №1: гірський велосипед краще за дорожній і шосейний

Міф №2: амортизація (підвіс) коліс необхідна

Міф №3: найнер-гібрід краще за допотопний шосейник

Міф №4: карбон і алюміній краще за сталь

Міф №5: дискові гальма абсолютно необхідні

Міф №6: клинове кріплення шатунів – відстій

Міф №7: промпідшипники безальтернативні

Міф №8: супер-ланцюги, змащування, проварювання ланцюга в парафіні

Міф №9: старий велосипед вимагає дуже багато догляду


Накат у шосейника дуже гарний. Велосипед легкий, на рівні алюмінієвого. Важчий за карбон, звісно, але легше за більшість металобрухту, що стоїть у магазинах. А хтось бачив алюмінієвий чи карбоновий велик 40 років в експлуатації? Красти старого крокодила ніхто не стане (якщо припнутий на замок). Недоліки – манетки для перемикання передач на рамі. Було б бажання, можна перенести на кермо, але я звик. А крадієві незручно і непривабливо.

Ще є така модна річ – непробивні шини з кевларовими вставками. Ага! Маса одразу збільшується, швидкість падає. На звичайних шосейних шинах пробиваєш камеру кілька разів на сезон, в середньому раз на 300-400 км. Зняти покришку і поставити латку можна спокійно за півгодини. Заодно ще й натяжку спиць перевіриш і підрегулюєш зазор втулки колеса. Ну, я розумію, що є диваки, які їздять на велоуродцях без сідла чи з мотоциклетними шинами, але хіба це їзда? Це знущання над собою. Мене за сезон в Полтаві чи за містом (коли їду на дачу 38 км), обганяє ну, може десяток велосипедистів. І те, по більшості, коли ти заморився після 20 км чи везеш у наплічнику кілограмів десять. Ба, навіть електровелосипеди не дуже обганяють, бо на більшості стоїть обмеження 25 км/год. Ось чому мені подобається шосер!

Один час їздив з переднім багажником, та й живіт виріс, тож кермо-баранчика розвернув дещо по-ідіотські. Переставив важелі гальм так, щоб на верхній посадці також можна було гальмувати. Нижня посадка не про мене, натомість вертикальною іноді користувався (пакет зі сміттям та пляшками до сміттярки відвезти), але передній багажник зняв – від вібрацій без кінця репався та й їздити заважав. Наплічник краще. Дзеркало в місті абсолютно необхідне, не хлопчик крутити головою без кінця. Шолом також. Їжджу не дуже багато, максимум 2500 км на рік, на прикол узимку ставлю коли на місяць, коли на тиждень. Якщо снігу небагато – можна їздити. Мороз до -10°С, аби не слизько і не було льодяних горбів на дорогах. З балаклавою під шолом і в рукавичках пробував і в -12°С, нормально. На холоді дихати можна лише носом, і потіти не варто, тож швидкість менша. Врешті-решт обрізав кінці барана і так осучаснив кермо 42 см завширшки. Як на мене заширокий, хотів поставити зі старого Супутника 38-см кермо, та ліньки було возитися.

Нагадаю, Старт-Шосе ХВЗ олімпійський (Москва-80) на свій час був дуже доброю веломашиною. Якщо не помиляюсь, зідраний з добротного французького шосейника Peugout, рама з легованих труб, навіть шкіряне сідло зідрали один в один. Мені дістався цей екземпляр у 1997 році, ще на трубках, важив лише 10,5 кг (зараз 13). Попередній господар на ньому падав, хоча спочатку я навіть не помітив. Кермо-баран і праве верхнє перо на задньому колесі були трохи погнуті, незабаром півник відломився. Приварили фрезерований кронштейн для кріплення кампаньоли і 20+ років не знаю проблем. З часом трубки стали підспускати, поміняв спочатку заднє, а згодом і переднє на туристівські колеса 622x32. Сідло поміняв на таке саме шкіряне ХВЗ, тільки нове. Набридло прати забризкану куртку – поставив пластикові крила Zefal 28" б/в. Аби заднє крило не хлопало на нерівностях, згодом поставив розпірку з 4 мм нержавіючого прутка, та доростив крило позаду щитком з ПЕТ-пляшки – тепер бризки піднімаються вертикально вгору і не потрапляють на спину. На повну швидкість під дощем не ганяю, але спокійненько можна їхати 8-14-20 км/год в залежності від глибини калюж. Черевики і холоші трохи забризкуються. Шини поміняв з совдепівських 622х32 на сучасні DEESTONE Thailand 28x1 5/8 x 1 1/4 та DELI-TIRE Iндонезія 700х32С з найгладкішим малюнком. Геометрія однакова, але максимальний тиск не 2.5 бар, а 4.9 і 5.5. Якби дороги в Полтаві були кращими, можна було б використовувати вужчі шини.

На туристівську тріскачку було важко знайти собачки з пружинками (все колись ламається), тому перейшов на китайську втулку з п'ятериком. Колесо перезбирав сам, в епоху інтернету головне знайти правильний сайт, наприклад Sheldon Brown. Китайська втулка проїхала за 7 років 12 тис. км, після чого стакан деформувався. Останні 600 км з'явилося потріскування у втулці, приходилося частіше регулювати люфт осі, аж поки колесо не заклинило остаточно. Вдруге перетяг колесо з новою втулкою вдаліше, використав старий обід та спиці. Правильно виставив парасолю-зонт, так що обід знаходиться рівно посередині між двох пер. На час перетяжки колеса поставив старе туристівське з 4 зірками, тож була змога порівняти. Нові сучасні китайські втулки і тріскачки краще! Перемикання легкі та чіткі, більше діапазон, гарний накат.

Міф №1: гірський велосипед краще за дорожній і шосейний – тільки не у місті! Важкий і повільний, з поганим накатом, високим опором руху, годиться хіба щоб накачати м'язи. Для мене така їзда – депресивна і тупа, майже як велотренажер. Найкраще для асфальту – вузькі колеса великого діаметру плюс 10-12 передач, навіть у доволі пласкій Полтаві використовуєш увесь діапазон передач, на моєму СШ діапазон трансмісії від найнижчої до найвищої 2.46. Щоб вискочити легше на гору, як є можливість, розганяюсь на спуску до 50-60 км/год, максимум було 62 км/год (за містом). Середня швидкість по місту виходить десь 22 км/год (гугл рахує швидкість велосипеда 14 км/год). Якщо полюбляєте їздити у сосновому лісі по піску, по горбах і вузьких стежках – тоді гірський байк саме те, що треба. Але не на асфальті!!! Це все одне як у гумаках ходити по центру міста в суху погоду.

Міф №2: амортизація (підвіс) коліс необхідна? За мої понад 20 років їзди по Полтаві та на дачу (це 38 км) на своєму Старт-Шосе лише раз піймав неуважно яму, що зробила "яйце" на дешевому туристівському ободі. Причому це колесо я врятував – скоригував, наскільки можливо, перетяжкою спиць, мінімізувавши биття, і за пару років обід поступово відрихтувався від вібрацій. Дієва амортизація, а не муляж, який стоїть на більшості велосипедів, коштує дорого, має додаткову масу і служить не так довго. Навіть для переднього колеса. А задній підвіс на додачу ще й зменшує ефективність педалювання. Але, головне, у місті користь амортизації в основному полягає в легкому заїжджанні на бордюри. Я рідко їжджу по тротуарах, і те повільно, щоб не наражати пішоходів. Тож привстати на педалях, щоб зберегти свій зад, смикнути за кермо, аби заїхати на бордюр – абсолютно достатньо для їзди по місту, як на мене. Навіть на вузьких шинах 32 мм завширшки.

Міф №3: найнер-гібрид краще за допотопний шосейник. Почати з того, що найнер (від twenty nine) має ніякі не 29-дюймові колеса, а такі самі 28 дюймів по діаметру, а ширина зазвичай більша. Ну, десь як 40-мм Україна або ширше. Звичний передній підвіс по більшості декоративний, і зводить нанівець перевагу в масі від сучасних матеріалів та технологій. Виглядає більш сучасно, навіть не сучасно, а модно, скажімо як черевики-носаки, чи літні дівчачі чоботи або призбираний знизу одяг, що нагадує огидні панталони бабусів. Як для інженерного ока, найнер виглядає досить незграбно і нераціонально. Спробуйте знайти найнер з повними крилами та дзеркалом і гарним накатом легший за 13 кг, як важить мій 40-річний антикваріат, то здивуєтесь ціні та тривалості пошуку. Якщо ноги накачані, на Україні ХВЗ можна ганяти як на фіксі, зустрічав таких божевільних. Супербюджетний варіант! Але не для мене, бо помітив, що оптимальна передача збільшує швидкість при тих самих навантаженнях для м'язів і легенів щонайменше на 2-3 км/год навіть на 10-12 передачах! Крім того, зменшує навантаження на колінні суглоби.

Міф №4: карбон і алюміній краще за сталь. Легше – безумовно! Ось тільки наскільки, чи вартує шкірка вичинки? Взяти чистий шосейник високого класу ХВЗ-Чемпіон 70-х на трубках зі сталевою легованою рамою і сучасний карбоновий, маса відповідно 10 і 7 кг. Якщо поміняти шкіряне антикваріатне сідло на карбон, різниця зменшиться до 2.5 кг. А ось при падінні чи зіткненні сталь і карбон поводяться зовсім по різному. Карбон просто ламається. А хто не падав? Якось мене підрізав укурений лошара на Самарі, зачепив заднє колесо і зламав три спиці. Я зняв колодку і доїхав до дому своїм ходом. А що було б карбоном? Тож, чи коштує різниця в парі кілограмів різниці в ціні та ресурсі для пересічного велосипедиста? Я, наприклад, маю 15 кг зайвих – що це в порівнянні з 1.5 кг економії між рамами з легованою сталі та карбону? Алюмінієві сплави десь посередині. Корозія та утома в них трохи агресивніші, ніж у сталевій конструкції. Хоча це залежить від умов експлуатації та зберігання. Хоча, звісно, якщо порівнювати нелеговану сталь, картина зміниться більш радикально. З точки зору раціональності та практичності легована сталь досі конкурентний вибір навіть для рам, не кажучи про шатуни та зірочки.

Міф №5: дискові гальма абсолютно необхідні. Кліщеві гальма навіть старого (не V-подібні) типу гальмують достатньо. Чорний слід на асфальті не залишиш, але якщо міняєш колодки, регулюєш зазори і слідкуєш за тросами – абсолютно достатньо. Єдина перевага в дискових – дощ. Але при цьому треба бути обережним з гальмами. Колись у Німеччині я барабанними передніми гальмами просто зігнув передню вилку на сухому асфальті, бо велик був чужий і незвичний! Але я щось не дуже зустрічав на дощових полтавських вулицях чудиків на понтових велосипедах. Багато велосипедистів під дощем я вперше побачив у 2004 році в Нідерландах. Для мене був шок – під рясним(!) дощем(!) зграйки(!) велосипедистів(!) у дощовиках(!) їдуть на пікнік з кошиками!!! Після того я також придбав собі дощовики і ставлюсь тепер до дощу спокійно. До морозу теж.

ОБСЛУГОВУВАННЯ КРОКОДИЛА СТАРТ-ШОСЕ

Легенда ХВЗ Старт-Шосе 1980, живий рарітет

Міф №6: клинове кріплення шатунів – відстій. Якщо не робити клин з незагартованої маловуглецевої сталі, та слідкувати за ступенем затяжки, він практично не поступається сучасним кріпленням шатунів на квадрат! Клини на шатунах не міняв ЖОДНОГО РАЗУ! Їжджу на рідних, які дістались з олімпійським Старт-Шосе. Колись спробував був замінити їх на нові китайські – через тиждень витяг старі, підшліфував і поставив знову! 23 роки! Дуже рідко попискують, хіба у дощ чи мжичку, тоді підтягнеш. Останнім часом, щоб менше потрапляла волога в з'єднання (отвори шатунів трохи розносилися за 40 років), при монтажі шатунів на вал намазую посадкові місця гумовим клеєм типа 88.

Міф №7: промпідшипники безальтернативні. Весь час їжджу на штатних підшипниках ХВЗ і жодних проблем, ніколи не міняв! Розгадка та сама – вали і чашки, по яких бігають кульки підшипників, мають бути загартованими з вуглецевої сталі. Це зовсім недорого – потрібна лише крапля совісті у виробника. Раз у кілька років, якщо з'являється десь неприродний звук, розбираєш, набиваєш Літол-24 і без зайвого зазору затягуєш. Проблема з матеріалами деталей як совдепівських кінця 80-х початку 90-х, так і китайських. Коли рідний вал каретки підносився через 30+ років експлуатації, купив був новий китайський – максимум рік, тоді вилазять пори та раковини на бігових доріжках кульок, рипіння, шум, заїдання. Ще один спробував – така сама історія. Тоді знайшов б/в в OLX совдепівську (на СШ потрібен довгий вал, бо дві зірочки попереду) – інша справа, пісня! Кілька років катаюсь. Те саме з совдепівськими передніми втулками часів перебудови - на конусах пори, не крутиться колесо! Зняв зі старого Супутника ХВЗ 70-х років конуси – інша справа! Кермову перебирав лише один раз (велику 40(!) років), педалі 1 чи 2 рази, каретку пару разів.

Міф №8 супер-ланцюги, змащування, проварювання ланцюга в парафіні. Дуже бюджетний ланцюг KMC Z51 (90 гривень) ходить в мене десь 1000 км до видовження 0.5% зі змащенням звичайною оливою, або 1500-2000 км до 0.8%. Допустиме видовження ланцюга 0.75% для тріскачки чи касети з кількістю зірочок до 10. Для касет з 11-12 зірками – 0.5%, для фікса (дорожника типа Україна) – 1%. Але передні зірки в мене 53(51) та 43 зуба, тож навантаження розриву ланцюга менше за гірський байк з такою самою силою м'язів, перекіс з п'ятириком/шостириком теж трохи менше. Та й піску на асфальті менше, ніж у лісі. Бажано хоча б раз посередині пробігу промити в гасові/солярці/бензині, особливо якщо їздиш під дощем чи в болоті (заодно чистиш зірочки від загуслого лою з пилюкою – після цього передачі перемикаються легко і чітко). Після сильного дощу заношу велика у ванну та мию тонким розпилом холодною водою. Якщо дуже брудний (сіль на снігу, болото), гарячою. Після гарячого миття обов'язково змастити оливою (після висихання). Чудово підійде найдешевша моторна олива, наприклад, АС-8. Якщо треба лише трохи змастити для полегшення гнучкості ланцюга, можна веретенною (для швейних машин) І-20А. Маслянкою або шприцем на кожний шарнір крапаєш. Потім протираєш ганчіркою зайве. Супер-пупер дорогий ланцюг з супер-пупер змащуванням пройде, скажімо, 3000 км, тож який сенс? Кілометр пробігу з ними вийде дорожче в кілька разів ніж 1500 км для KMC Z51 з моторною оливою.

Останнім часом перейшов на проварювання ланцюга у парафіні замість змащування оливами. Купив два нікельовані ланцюги KMC Z51. Один одразу проварив у парафіні без пробігу. Другий спочатку обкатав без парафіну – проїхав 270 км на заводській змазці до першого дощу. Перед проварюванням у парафіні промив обкатаний ланцюг в бензині. Враження непогані. Красиво і чисто. Знімаєш ланцюга руками і руки залишаються чистими, одяг тощо. Але! Обов'язково треба обкатати ланцюга на заводській змазці до першого дощу!!! Щонайменше сотню кілометрів, краще 200, потім промити в бензині/гасові перед першим проварюваням у парафіні. Інакше проварений у парафіні необкатаний ланцюг буде жорстким, на деяких передачах при навантаженні відбувається перескакування через зуби, особливо у холодну та мокру погоду. Перемикання теж капризує. Це страхіття триватиме перші 170(!)км – саме стільки триває обкатка у парафіні. Той ланцюг, що обкатався без парафіну в заводській оливі, працює пречудово з самого початку! На проварку потрібна порція десь 100 г парафіну, косметичного чи технічного – не має значення. Я проварюю обидва ланцюги один за одним. Проварюєш на водяній бані хвилин 10, ворушиш шарніри. Після витягання ще гарячим на газетці ланцюг треба розім'яти, кожен шарнір провернути на 320° кілька разів, щоб зайвий парафін обсипався. Залишаєш парафін у баночці, використовуться багато разів. В залежності від погоди між проварюваннями у парафіні ланцюг пробігає 100-350 км. Перемикання м'які та чіткі. Якщо погода суха, по асфальту можна їздити до 350км. Три дощі з наступним миттям – межа, після цього ланцюг стає тугим, передачі перемикаються не так чітко, ланцюг іноді наскакує на зуб з характерним клацанням (з совіцькими кампаньолами та манетками ХВЗ). До "мишачого писку" (як пишуть деякі фанати цього діла), ланцюги не доводжу. Щодо пробігу – поміряв один ланцюг після 1263 км, видовження 0.34%. Тобто критичне 0.75% видовження наступить на 2500-2800 км. Отже, ресурс з парафіновою експлуатацією збільшується майже вдвічі! Але, головне, одяг не брудниться, легше мити і обслуговувати.

Міф №9: старий велосипед вимагає дуже багато догляду. Не дуже – пропорційно пробігу, максимум, помножити на два з урахуванням віку по деяких вузлах. П'ятерик-тріскачка San You Ning BO проїхала 4500 км, після чого зірочки перевертаються і ще до 2000 км. Але це коли пощастить з якістю – така мені перша трапилась. Далі гірше – за щастя ресурс тріскачки 2500 км. Для цього після купівлі треба одразу перебрати та змастити Літолом. Одну тріскачку-п'ятерик Kangyue поставив без перебірки – через 376 км заклинила, на викид! Перебираєш тріскачку пару разів за весь її ресурс. Наприклад, коли репає права спиця в задньому колесі, знімаєш тріскачку, заодно розбираєш її та змащуєш. Зараз їжджу на білій (нікельованій) тріскачці-шостирику Lian Sheng, одразу перебрав і змастив Літолом. Якість дуже гарна, але змащена була веретенкою – ноу-хау маркетингу, аби продати, щоб швидше купив нову. Рідні троси Боудена до 20 років – поміняв лише раз. А ось китайські троси проходили лише 3 з половиною роки – 7 тис. км. Після цього поміняв цілком гальмівні Боудени – разом з сорочками. Спиці попереду туристівські штатні 1.8 мм – лише одна зламалася за весь час. Позаду, враховуючи мої 88 кг, 2 мм діаметром. За рік треба кілька разів перевіряти натяжку спиць та биття ободу – так менше зношуються гальмівні колодки і менше репаються спиці. На задньому колесі за рік міняєш максимум 5-6 спиць, в основному зліва, де їх легко міняти. Найбільше часу в обслуговуванні забирає миття велика після дощу та змащування ланцюга, але це треба робити з будь-яким велосипедом. Гальмівні колодки та регулювання зазорів принципово не відрізняється від іншого велосипеда. Існує також міф, що касети (Cassette Cluster – Freehub / Cassette) краще за тріскачки (трещотки - Thread-on Freewheel / Hub). Відстань між перами в мене з переробленою тріскачкою 123.5 мм (розтягнена без остаточної деформації), штатна для трекових 110...120, у СШ 115(в мене 118) мм. Дорожні велосипеди 120...130 мм, гірські – 135 мм. Під касету практично всі 135+мм. Майже всі бюджетні шосейні веліки за кордоном юзають тріскачки на різьбі, бо дуже мало втулок з касетою на 120 мм. Знайти тріскачку ХВЗ з діапазоном 14-28 зубів важко, а зуби зношуються від пробігу. Тріскачка коштує менше за найдешевший ланцюг і, тим більше, за касету, тож економічно вона вчисту переграє касетну втулку. Є тріскачки з 5-6-7 зірочок, мені достатньо 5-6. Єдине, в чому поступається тріскачка – кількість зубів. Лише від 14 до 28. Мати позаду від 13 до 32 зубів було б комфортніше. Але занадто дорого, бо навіть раму треба міняти на сучасну. Тож, я обираю тріскачку.

Сідло шкіряне ХВЗ, витіснено УК, габарити такі самі як у рідного, 154х280 мм, купив з рук, не їздило, десь лежало. Одразу змастив сумішшю рицинової та реп'яхової олії, кілька разів ганчіркою натирав. Олія всмоктується досить швидко, шкіра стала еластичнішою. Десь день підсихало. Після сильного намочування або профілактично можна раз на рік протерти змоченою в суміші олій квачиком. Не більше. Якщо буде занадто еластичним, швидше витягнеться. Натягувати теж дуже не треба, не кожен рік. Важкеньке, але майже всі, хто займається турінгом – довгими поїздками, використовують подібні шкіряні сидіння. Дружнє до дупи і з великим ресурсом.

Передні зірки сталеві, рідні ХВЗ, 53 та 43 зубів. Після 41 року поміняв 53 на 51 – трапилась б/в з мінімальним зносом задешево. Це ще один привід юзати старого шосейника. Зараз на всіх більш-менш якісних велосипедах ставлять дюралеві тягові зірки. Якби стояли дюралеві, прийшлося б міняти у кращому випадку щодва роки. Особливо враховуючи любов наших комунальників до піску для посипання доріг. Я розумію алюмінієві зірочки для професійних велогонщиків – там кожні 50 грамів можуть вартувати перемоги. Але для побуту чи аматорських покатушек це збочення або дурнуваті понти. А ось важке сталеве кермо завширшки 60+см – нонсенс! Алюмінієвий баран краще за карбон, не боїться падінь – хіба, трохи погнеться. Нагадую, дзеркало заднього огляду та шолом абсолютно необхідні для їзди по місту та автотрасі, а у сутінках – ліхтарі-мигалки! Повірте, у сутінках кожен водій люто ненавидить кожного велосипедиста без ліхтарів!

Waldi © 2021